Вірші про каву

 

Доброго ранку, вітає нас день!
Доброго ранку, кажу я ласкаво!
Годі вже спати, співаймо пісень!
Але спочатку – вип'ємо кави!

*** 
Пишу слова, напружуючи мозок, 
Вони ховаються в кутки де темно, 
Заплутались в кублі мотузок, 
Його розплутую, але даремно. 

Це все є творчості потуги, 
Коли є план, нема натхнення, 
Де замість легкості – напруга, 
Де замість мрії – сьогодення. 

Не варто нам занепадати, 
Відкладемо у кошик справи, 
Собі потрібно нагадати, 
Що треба скоштувати кави. 

*** 

 

Кава


Отакої. Продерла очі –
пахне кава в твоїх руках.
Потягнусь. Поцілуй, як хочеш!
А чи знаєшся ти на снах?

Розтлумач мені: небо синє,
сонце, квіти, як навесні?..
Любий, ніжний, єдиний, сильний!
до кохання то сняться сни!

П’ємо каву з одної чашки
і цілуємось раз по раз…
Як сьогодні вставати тяжко.
Де ж бо каві підняти нас!
(с) Софія Кримовська

***

 

Чорна кава

Я в порожньому кафе… 
У кишені – п*ять «зелених» 
І блондинка «під шафе» 
Звабно зиркає на мене, 

А мені вже все одно: 
Сльози, сміх, дешева слава… 
Я дивлюсь, дивлюсь на дно, 
А на дні лиш чорна кава. 

Чорна кава, чорна кава 
Ти — моя сумна забава… 
Чорна кава, жовті дні… 
І моя печаль на дні. 

Тут колись сиділи вдвох… 
За вікном сміялось літо… 
Мабуть, знає тільки Бог, 
Де блукаєш ти по світу… 

Сірий, мокрий листопад 
Там, за вікнами кафе, 
Тут – лиш кави аромат… 
І блондинка «під шафе»… 

Чорна кава, чорна кава 
Ти — моя сумна забава… 
Чорна кава, жовті дні… 
І моя печаль на дні. 

Боже! Як я ще не вмер – 
Так давно тебе чекаю… 
Де блукаєш ти тепер 
Мабуть, навіть Бог не знає… 

Що ж, я плакати не буду… 
Я кохав тебе одну… 
Плюну…блін…про все забуду… 
І блондинці підморгну. 

Чорна кава, чорна кава 
Ти — моя сумна забава… 
Чорна кава, жовті дні… 
І моя печаль на дні.
(с) Сергій Руденко

***

Душа і кава

Присвячується індійській каві та всім, хто її любить.

Ранкова кава пахне горем 
І сріблом у виску. 
Летить душа моя над морем 
За птахами в п’янку, 

Чарівну Індію. Сідає 
Моя дзеркальна половина 
На дивну дерева вершину 
І, приголомшена, не знає, 

Що їй робить, куди їй дітись. 
А листя дерева шепоче, 
Що до заходу сонця й ночі 
Я маю в когось уселитись. 

Та я не встигну, сонце впало 
За океанську хвилю снів. 
І я вселилася у каву 
Куди спочити дух присів. 
(с) Наталя Вельможко

***

Поїдемо пити каву

Я кличу тебе на каву
На каву до міста Лева
Стрічатимем осінь ласкаву
Що прийде немов королева

Пройдемося Львовом чарівним
Поринемо знову в казку
Подихаєм теплим містом
Щоб спогадів під зав’язку

Прочиним свою кватирку
Вдихатимем кави смак
Дістанемо з неба зірку
Сховаємо у гамак

Та кидай свою блондинку
Холодну а чи ласкаву
Знайди хоч одну хвилинку
Поїдемо пити каву.

© Марія Когут

Про кофе

Царским называться достоин
Аромат африканских зёрен.
Несёт восторг и вдохновенье
Улыбку лиц от умиленья.
Горький словно шоколад
Я вдыхаю сладкий яд.
Тайны мыслей прочитаю:
Я в его объятьях таю.

Reply